Опис
Володимир Товкайло. Викрадач повітряних зміїв. 1993. Полотно, олія. 140х100
Картина з музейної колекції «Сучасне українське образотворче мистецтво», передана до фондів музею автором.
Товкайло Володимир Геннадійович (1966 р.н.), м. Світловодськ Кіровоградської обл. – член Національної Спілки художників України (1994), лауреат обласної премії у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна в номінації «новітні спрямування» (2014). Закінчив Дніпропетровське державне художнє училище ім. Є.В.Вучетича, нині Дніпропетровський фаховий мистецько-художній коледж культури, живописне відділення (1986). Працював керівником студії образотворчого мистецтва Світловодського палацу культури (1989-1996), викладачем Світловодської дитячої художньої школи (1990-1997). Учасник обласних, всеукраїнських, міжнародних та зарубіжних художніх виставок. Персональні виставки живописних творів: в Київській художній галереї «Грифон» (1999), Київському національному музеї російського мистецтва, нині Національний музей «Київська картинна галерея» (2012), Арт-галереї «Наше місто» в м. Світловодську (2018, 2021). Твори зберігаються в КЗ «Музей мистецтв Кіровоградської обласної ради» та художньо-меморіальному музеї О.О.Осмьоркіна в м. Кропивницькому, приватних колекціях в Україні та за кордоном. Володимир Товкайло – представник символіко-філософської течії в українському живопису, в творах знаходять відображення події сучасності через мотиви казковості і народного наїву, за композиційною будовою його твори нагадують ікони, що свідчить про міцний зв’язок з національним корінням. «Починаючи від 1992-го року змінюється загальний характер творчості художника… У мистецьких пошуках цього часу відчувається потяг до нефігуративного живопису, що яскраво прослідковується в картинах «Викрадач повітряних зміїв» (1993) та «Розмова» (1992). Це – картини-роздуми, в яких досить цікавим є процес поступового зникнення фігуративу, коли колір та фактура все більше перебирають на себе головну роль носіїв змісту. Так, у творі «Викрадач повітряних зміїв» композицію складають геометричні фігури: кола, квадрати, трикутники, еліпси, серед яких лише вгадуються фігура хлопчика, крило паперового змія, земля, сонце, горизонт. Реальний образ втрачає свої індивідуальні риси, перетворюючись на фігуру – знак. Зникає і поняття плановості, різниці між тлом і дійовою особою - вони стають взаємопроникаючими, взаємодоповнюючими частинами одне одного. Художник наближається до того, щоб поринути у світ нефігуративного живопису», – зазначав в одній зі статей провідний науковий співробітник художньо-меморіального музею О.О.Осмьоркіна заслужений художник України, мистецтвознавець Андрій Надєждін.