Музей — це не лише будівля чи колекція. Це вияв пам’яті, турботи та далекоглядності. Багато українських музеїв, які ми відвідуємо сьогодні, виникли не лише завдяки державній ініціативі, а завдяки меценатам — людям, які вклали в культуру свої статки, час і серце. Їхні імена — часто скромно згадані у музейних текстах. Та без них музейна карта України не мала б свого масштабу й глибини.
Меценатство як форма національного служіння
В українській традиції підтримка культури не була лише проявом заможності — вона часто ставала актом самопожертви й служіння ідеї нації. У XIX – на початку ХХ століття, в умовах бездержавності, саме меценати підтримували перші збірки старожитностей, фінансували розкопки, зберігали мистецтво, фольклор, архіви, народні ремесла.
Хто вони — творці музейної мапи України?
Богдан і Варвара Ханенки — класичний приклад подружжя, яке віддало життя мистецтву. Їхня приватна колекція, яку вони збирали впродовж десятиліть, стала основою Музею Ханенків у Києві. Їхнім бажанням було зробити світове мистецтво доступним для українського глядача — незалежно від соціального статусу.
Микола Біляшівський — етнограф, археолог, активіст українського руху, один із засновників Київського музею старожитностей (нині НМІУ, НХМУ та МДМУ). Його меценатство було інтелектуальним: він збирав, описував, зберігав, а головне — будував концепцію української музейної справи.
Василь Тарновський-молодший — нащадок відомого роду, колекціонер, який передав понад 7000 предметів до Чернігівського музею українських старожитностей. Саме завдяки йому ми маємо унікальні експонати, повʼязані з життям Тараса Шевченка, козацтвом, гетьманством.
Павло Жолтовський і Іван Гончар — у ХХ столітті вони стали тими, хто, попри радянський контроль, зберігали живу традицію. Іван Гончар, зокрема, створив приватний музей української культури в Києві, який сьогодні є Національним центром народної культури «Музей Івана Гончара».
Терещенки, Симиренки — ці династії меценатів підтримували не лише театри й освіту, а й збірки, які стали основою публічних музеїв у Києві, Чернігові, Полтаві, Глухові. Їхня участь була не епізодичною, а системною: будівлі, експонати, стипендії, закупівлі творів мистецтва — усе це вкладалося у майбутню культурну інфраструктуру.
Меценатство в музеях сьогодні: продовження традиції
Сучасні музеї знову потребують підтримки, особливо в умовах війни. І сьогодні меценат — це не лише мільйонер. Це кожен, хто підтримує фонд, купує квиток, дарує артефакт, допомагає цифровими проєктами, надає експертизу чи волонтерить.
Усе це приклади меценатства XXI століття, яке поєднує техніку, ідею та громадську участь.
.jpg)