Її звірі — це не просто фантастичні істоти. Це українська земля, що захищається. Її квіти — не просто орнамент. Це надія, що проростає навіть крізь згарище. Марія Примаченко (1909–1997) стала феноменом світового мистецтва. Її називали генієм наївного живопису, «українською Шагалем» і берегинею душі народу.
Народжена з землі
Марія Оксентіївна Примаченко народилася в селі Болотня на Київщині, неподалік Чорнобиля. У її дитинстві все переплелося — ліс, релігія, пісні, народні звичаї, ремесла, хвороби, війна. Ще маленькою вона захворіла на поліомієліт, що на все життя обмежило її фізичну рухливість. Але це не завадило їй рухатися в іншому вимірі — у вимірі фантазії, барв, форм, образів.
Звичайна сільська дівчина, яка розписувала хати, вишивала рушники і малювала на папері звірів, яких ніхто не бачив, — незабаром стала одним з облич української культури ХХ століття.
Світ Примаченко: звірі, квіти, сни
Примаченко створила власну всесвітню міфологію. Її картини — це поєднання українського фольклору, християнських уявлень, дитячої уяви й протесту проти зла. У її світі: звірі можуть бути добрі й люті одночасно птахи несуть світло квіти — мов священні мандали кольори не імітують природу, а створюють нову реальність. Вона не розділяла життя і творчість. Усе її мистецтво — це жива мова народу, винесена на папір, тканину, стіни.
Визнання — далеко за межами села
Марія Примаченко отримала золоту медаль на міжнародній виставці в Парижі (1937). Її картини виставлялися у Варшаві, Празі, Монреалі. Її творчістю захоплювались Пікассо, Шагал, Сальвадор Далі. У 1966 році їй присвоєно звання Заслуженої художниці УРСР, а 2009 рік за рішенням ЮНЕСКО визнано роком Марії Примаченко. Її твори зберігаються в Національному музеї декоративного мистецтва України, у приватних колекціях, у цифровому форматі на різних платформах.
Втрати і відродження
У лютому 2022 року, під час повномасштабного вторгнення, росіяни знищили історико-краєзнавчий музей в Іванкові (Київщина), де зберігалися роботи Примаченко. Це викликало світовий резонанс. Українці зрозуміли ще глибше: вона — не просто художниця. Вона — символ нашої культурної непокори. Завдяки сміливим жителям Іванкова частину робіт вдалося врятувати.
Сьогодні вони стали емблемою незламності українського мистецтва. Її образ — у муралах, марках, книжках. Її звірі — на шоперах, футболках, плакатах. Примаченко вчить, що культура — це не лише естетика. Це захист. Це опір. Це продовження.
На заставці: "Тварини, які танцюють" Марії Примаченко з колекції Національного музею декоративного мистецтва України
.jpg)