Портал працює у тестовому режимі
Опис
«Одеський листок» (рос. «Одесский листок») — популярна газета ліберального напряму, що виходила російською мовою в Одесі від 30 листопада 1880 до лютого 1920 року. Заснована одеським видавцем, надалі меценатом, Василем Навроцьким.
В кінці 1890-х років тираж газети становив від 10 тисяч примірників, що робило «Одеський листок» найбільшою російською провінційною газетою, після революції 1905—1907 років тираж сягав від 12 до 40 тисяч примірників на день. З 1872 по 1880 рік газета виходила як «Одеський листок оголошень» (редактори-видавці А. Серебрянніков і В. В. Навроцький).
Засновник газети Василь Васильович Навроцький починав складачем у друкарні. Зібравши необхідну суму грошей він розпочав видання власної газети «Одеський листок оголошень» розміром в один лист. У 1880 році газета збільшила обсяг і змінила свою назву.
До 1917 року виходила щодня у виданні Василя Навроцького, з 1917 — у виданні С. М. Навроцької та редактора М. Д. Горяїнової.140 років тому в Одесі почала виходити газета «Одеський листок». Однак її передісторія почалася кілька років до цього. Завдяки Василю Навроцькому з маленької вмираючої листівки, що друкувала оголошення, виросло одне з найзначніших і найпрестижніших одеських видань. У липні 1872 року губернський секретар і водночас редактор та видавець газети «Новоросійський телеграф» Олександр Серебренніков отримав дозвіл на випуск невеликої газети, яку він назвав «Одеський листок оголошень». Перший номер газети вийшов 2 серпня, і передбачалося, що читачі зможуть купити її двічі на тиждень – у вівторок та п'ятницю. Друкувати в новому виданні було дозволено лише міські новини та оголошення, але Серебренников став розміщувати там ще й фейлетони.
Цензор, який вважав їх «літературними творами», зробив власнику сувору догану. Фактично газета тривала близько 10 місяців. Серебренников швидко втратив до неї інтерес, оскільки оголошення були млявими, не давали результату і кількість рекламодавців неухильно зменшувалася. У червні 1873 року вихід газети було тимчасово припинено через брак матеріалу.
Після того, як «Одеський листок оголошень» пробув у «вимушеній відпустці» близько півроку, Серебренников вирішив, що його дітище не має майбутнього і його краще позбутися. Причому шукати нового господаря потрібно було швидко, оскільки за законами того часу видання, яке не виходило протягом року, вважалося таким, що припинило своє існування.
У цей час в одеській друкарні Петра Францова працював 23-річний Василь Навроцький. Він був із кременчуцьких дворян, і коли його батько розорився, молодик вирушив до Одеси підшукувати собі роботу. Дізнавшись, що Серебренников продає газету, Навроцький загорівся ідеєю придбати її, проте весь його стан на той момент обмежувався п'ятьма карбованцями. Тоді він став обминати фірми міста та збирати оголошення для майбутніх номерів газети. Так це було чи ні, невідомо, проте півтори тисячі рублів на покупку видання Навроцькому зібрати все ж таки вдалося.
23 грудня 1873 року вийшов перший номер «Одеського листка оголошень» із новим редактором. Навроцький мав чудове комерційне чуття, тому насамперед він став розміщувати рекламні оголошення — будь-які, аби вони приносили дохід. А оскільки в місті не було видання, яке надавало б посередницькі послуги, то газета оголошень стала користуватися попитом. Про Навроцького говорили, що він «щодо юркості та винахідливості рекламіста не мав собі суперників в одеській пресі».
Поступово газета з чисто рекламного видання почала перетворюватися на суспільно-політичне, і 1880 року вона змінила назву на «Одеський листок». На її сторінках почали друкувати урядові документи, нотатки про міське господарство, діяльність адміністрації, театральні рецензії. На газетних сторінках все частіше почала розгорятися полеміка, а матеріали набували гостроти та актуальності.
До «Одеського листка» з інших видань почали переходити маститі журналісти, наприклад, «невтомний та невгамовний» Семен Герцо-Виноградський, який писав під псевдонімом Барон Ікс. На сторінках «Одеського листка» часто миготіли прізвища відомих журналістів — Власа Дорошевича, Аркадія Аверченка, Івана Буніна, Корнєя Чуковського.
Згодом «Одеський листок» став найбільшим провінційним виданням. У 1890-х роках його тираж перевищив 10000 примірників, а з 1905 року газету було дозволено випускати без попередньої цензури. Друкарня, де друкувався «Одеський листок», була на Ланжеронівській, 8. Щоб полегшити роботу своїх службовців, Навроцький встановив там ротаційну машину, привезену з Парижа, а також німецьку набірну машину, яка заміняла кількох набірників. За ініціативність та прогресивне мислення Навроцького називали «одеським американцем» та «газетним левом».
В «Одеському листку» з'являлися не лише серйозні публікації. Щоб залучити читачів, Навроцький часто розміщував матеріали про скандали та плітки. Такий підхід давав результати — кількість читачів, а отже, тираж газети збільшувався з космічною швидкістю.
