Леопольд Іванович Левицький (7 серпня 1906, Бурдяківці — 14 травня 1973, Львів) — український радянський графік, один із піонерів графічного дизайну та реклами. Незважаючи на бажання батька, щоб Леопольд став адвокатом, він вирішив присвятити своє життя мистецтву. Навчався в Академії красних мистецтв у Кракові, де почав зі скульптури, але через конфлікт із викладачем перейшов на графіку. У період навчання захопився лівими авангардовими ідеями, що призвело до його арешту і виключення з академії після участі у виставці 1932 року.
Після початку Другої світової війни Левицький був евакуйований до Казахстану, а з 1946 року оселився у Львові, де працював викладачем в Українській академії друкарства. Його творчість стала важливою частиною культурної спадщини України, незважаючи на втрату більшості ранніх робіт під час війни. У 1960-х роках Левицький створив унікальну стилістичну манеру, що поєднувала безпосередність і технічність, як видно з його гравюр «З оповідань мого батька», «Старе і нове» та «Як ми жили за океаном». У останні роки життя він створив велику серію картин карпатської тематики та цикл, присвячений Григорію Сковороді, які стали його лебединою піснею. Визнання і авторитет Левицького серед львівських художників були величезними, хоча за життя він не мав жодної персональної виставки. Лише в 1974 році, через рік після його смерті, у Львові відбулася виставка його творів.
