Катерина Білокур (1900–1961) — українська художниця-самоучка, одна з найвидатніших представниць наївного мистецтва XX століття. Народилася в селі Богданівка на Полтавщині (нині Київська область) у заможній селянській родині, де дівчині не дозволили навчатися в школі, вважаючи малювання «ганьбою». Проте юна Катерина, попри заборони, змалечку тягнулася до мистецтва: перші свої малюнки створювала вуглинкою на шматках тканини чи на папері, поцупленому в братів. Вона ховалася, малювала потай, а улюблене заняття стало її духовним покликанням і формою опору. «Куди я не йду, що я не роблю, а те, що я надумала малювати, — слідом за мною…», — писала вона. У 1940-х роках її талант відкрили завдяки випадку: малюнок калини, надісланий співачці Оксані Петрусенко, привернув увагу діячів культури, і з того часу шлях Білокур до визнання розпочався.
Її квіткові полотна — надзвичайно деталізовані, сповнені музичної гармонії, фантастичної вигадки та природної глибини — вражали сучасників і захоплюють світ досі. Її називали «сільським генієм», а Пабло Пікассо, побачивши її картини в Парижі, захоплено сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня в Іспанії, ми б змусили весь світ говорити про неї». Попри нестатки, хвороби, самотність і зневагу з боку влади, Білокур створила десятки унікальних полотен: «Буйна», «Цар-Колос», «Привіт урожаю», «Півонії», які стали національним надбанням. Вона так і не змогла переїхати з Богданівки до міста, але залишила по собі величезну духовну спадщину. Нині в її рідному домі діє музей, а ім’я Катерини Білокур — це символ української сили, краси і таланту, що проростає крізь будь-які перепони.
.jpg)
