Іванченко Михайло Григорович

Михайло Григорович Іванченко (1923–2015) — український письменник, поет, художник і краєзнавець, член Національної спілки письменників України з 2007 року. Його життєвий шлях був позначений трагічними подіями ХХ століття: дитинство припало на роки Голодомору та колективізації, а юність — на воєнні лихоліття та поневіряння у трудових таборах. За участь у підпільній діяльності та публікацію антисталінських віршів Іванченка засудили на десять років ув’язнення, які він відбував у таборах Заполяр’я разом із вояками УПА та козаками. Попри переслідування й неодноразові звільнення з роботи, він зумів здобути освіту у сфері мистецтва та працювати художником-оформлювачем.

Його творчість розвивалася на перетині літератури, мистецтва та краєзнавства. Першою книжкою Іванченка стала праця «Дивосвіт прадавніх слов’ян» (1991), де він поєднав зацікавлення міфологією та історією. Згодом вийшли його поетичні збірки «Полиновий квіт» (1998), «Бунчук вітрів» (2001), «Осіннє чересло» (2007), «Крицеве стремено» (2009), а також історичні та автобіографічні твори: роман-хроніка «Дума про Вільних козаків» (2006), «Новели неволі» (2008), «Остарбайтерський вир» (2010), «Сурма і меч» (2012). Як активний член Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих, Іванченко був одним із засновників Руху та «Просвіти» на Звенигородщині. Його спадщина — це щирий літопис боротьби, пам’яті та культурного відродження України.