Антоніо Канова (1 листопада 1757, Поссаньйо, Республіка Венеція — 13 жовтня 1822, Венеція) — видатний італійський скульптор, найбільш значущий представник класицизму в європейській скульптурі. Вважається зразком для наслідування академістів XIX століття, таких як Торвальдсен. Найбільші збірки його робіт представлені в паризькому Луврі та петербурзькому Ермітажі. Народився в сім'ї бідного каменотеса, Канова рано осиротів і був взятий під опіку венеційського сенатора Фалієро, який допоміг йому отримати освіту в ліпленні. Уже в 16 років він створив свої перші скульптури «Евридика» і «Орфей», а в 1779 році — «Дедал та Ікар» для венеційського патриція Пізано. У 1780 році Канова відправився до Риму, де знайомство з класичними пам'ятниками скульптури допомогло йому розвинути свої артистичні здібності. Незабаром він став одним з найвідоміших скульпторів свого часу, і його популярність поширилася далеко за межі Італії. У 1802 році Папа Пій VII призначив його головним наглядачем усіх мистецьких пам'яток у своїх володіннях.
Того ж року Наполеон I запросив Канову до Парижа для створення колосальної статуї самого себе та інших робіт. Одним із шедеврів цього періоду стала статуя «Поліна Бонапарт у вигляді переможної Венери». Після падіння Наполеона в 1815 році Канова допоміг повернути мистецькі скарби, вивезені з Риму до Франції, за що Пій VII подарував йому титул маркіза д'Іскіа. Незважаючи на всі почесті, Канова покинув Рим після сварки з кардиналами і повернувся до свого рідного міста Поссаньйо, де й провів останні роки свого життя. Він помер у Венеції 13 жовтня 1822 року і був похований у соборі Санта-Марія Глоріоза деї Фрарі в мавзолеї, який спроєктував сам за зразком давньоримських храмів. Канова залишив глибокий слід у розвитку класицистичної скульптури, його роботи характеризуються урочистим спокоєм композиції, ясністю та витонченістю пропорцій. Проте пізніші критики іноді звинувачували його у «холодній абстрагованості образів» та «сентиментальній солодкуватості».
