Шевченко Олександр Васильович

Олекса́ндр Васи́льович Шевче́нко (1883–1948) — український художник-авангардист, педагог і теоретик мистецтва, один із найцікавіших представників раннього модернізму. Освіту здобував у Харкові, Парижі та Москві, де його наставниками були Валентин Сєров і Костянтин Коровін. Шевченко входив до багатьох мистецьких угруповань, серед яких «Світ мистецтва», «Віслючий хвіст», «Маковець», а також став співзасновником об’єднання «Цех живописців». У 1913 році він видав «Маніфест неопримітивізму», сформулювавши власну художню концепцію «тектонічного примітивізму», яка поєднувала впливи Сезанна, іконопису та народного лубка.

У 1920-х роках митець викладав у ВХУТЕМАСі, а пізніше очолив кафедру живопису Московського текстильного інституту. Визначним етапом його творчості став кавказький цикл 1930-х років («Курдянки», «Колгоспниці в очікуванні поїзда», «Дагестан»), у якому розкрилася яскрава колористика й монументальність образів. Попри переслідування радянської влади як «формаліста», Шевченко не полишав живопису до кінця життя. Його полотна — від ранніх робіт «Сплячий хлопчик» і «Пейзаж з пралями» до пізньої «Зимки» — засвідчують широту експериментів і прагнення створити модерну українську школу в європейському контексті.