Портал працює у тестовому режимі
Опис
Родина винищувачів третього покоління МіГ-23/27 створювалася в часи загального захоплення змінною геометрією крила. Вважалося, що це значно покращує льотні і тактичні властивості винищувачів, бо дає змогу поєднати несумісні якості: високу швидкість з великою дальністю польоту, маневреністю і добрими злітно-посадковими характеристиками. На режимі зльоту й посадки крило встановлювалося на мінімальний кут. Це забезпечувало максимальну підйомну силу, тому літаку вистачало відносно коротких аеродромів. Переліт виконувався при середньому положенні, чим досягалася значна економія палива. А у бою чи переслідуванні площини крила „притулялись” до фюзеляжу, і літак розвивав максимальну швидкість й кращі динамічні якості (розгін та вертикальні маневри). Зміна кута стріловидності під час повітряного бою давала змогу виконувати більш енергійні горизонтальні маневри і займати вигідну позицію для стрільби по супротивнику на віражі.
Прототип МіГ-23 виконав перший політ 10 червня 1967 року. За конструкцією він значно відрізнявся від попередників. Його головним силовим елементом був інтегральний бак-кесон №2 у центроплані, до якого прикріплялися рухомі консолі крила (з механізмом повороту) і головні опори шасі. Через значні механічні навантаження цей вузол повністю виконали зварним із нержавіючої сталі. Стійки шасі мали настільки складну кінематичну схему складання, що за їх розробку конструктор отримав вчену ступінь. Кіль з кермом повороту мав значно більшу площу, ніж у МіГ-21, та для забезпечення поздовжньої стабільності довелося зробити ще й поворотний підфюзеляжний гребінь (його випуск синхронізовано з прибиранням шасі).
Крило мало розвинутий наплив (нерухому частину) та рухомі консолі, що могли займати одне з трьох положень: 16о, 45о та 72о. Кожна консоль мала потужну механізацію: передкрилки, закрилки й інтерцептори, кути відхилення яких залежали від кута стріловидності.
Новий фронтовий винищувач мав бортовий радар і тепловий пеленгатор. До складу озброєння уперше увійшли керовані ракети класу „повітря-повітря” середньої дальності як і з радіолокаційними, так і з тепловими ГСН. Повернулися на борт і гармати – спарена 23-мм ГШ-23Л встановлювалася під фюзеляжем.
Серійне виробництво винищувача МіГ-23 розпочалося у 1969 році. З 1970 року він почав надходити до стройових полків.
Наймасовіша модифікація МіГ-23М була створена у 1972 році і мала новий двигун Р29-300 тягою 12 500 кгс, поліпшену систему керування вогнем, трохи змінене крило з „носком”, що відгинався, та можливістю підвіски паливних баків під рухомими консолями. Кількість КР зросла до шести: дві середньої дальності під фюзеляжем та 4 малої – під крилом на двох спарених пілонах, що оберталися. У 1972-78 рр. побудовано понад 1300 машин (включаючи експортні моделі МіГ-23МС та МФ).
Більш глибокою модернізацією стала модель МіГ-23МЛ. Конструкція літака була значно полегшена, бортове обладнання – вдосконалено, і встановлено потужніший двигун – Р-35 тягою 13 000 кгс. Льотно-тактичні характеристики зросли настільки, що теоретично давали змогу майже на рівних вести повітряний бій з американськими винищувачами 4-го покоління F-16A. Зовні він відрізнявся зменшеною площею форкіля. У 1976-78 рр. було випущено понад 1000 літаків цієї моделі.
Війська ППО з 1979 року почали отримувати винищувач-перехоплювач МіГ-23П, оснащений апаратурою напівавтоматичного наведення на цілі згідно інформації, що надходила з наземного пункту наведення чи літака ДРЛО.
Двомісний навчально-бойовий варіант МіГ-23УБ мав спрощене обладнання (без РЛС та теплопеленгатора), тому за бойовими можливостями значно поступався одномісним машинам. У 1970-78 рр. було випущено понад 1000 „спарок”.
Винищувачі МіГ-23 різних моделей стояли на озброєнні СРСР, всіх країн Варшавського договору, а також Куби, Північної Кореї, Алжиру, Анголи, Єгипту, Індії, Іраку, Лівії, Сирії, Судану та інших держав.
МіГи-23 брали активну участь у багатьох війнах та конфліктах: близькосхідних, індо-пакистанських, ірано-іракських, в Ефіопії, Анголі тощо. У досить незвичній для себе ролі винищувачів-бомбардувальників широко використовувалися в Афганістані, де діяли по наземних цілях бомбами та РБК.
Через складність конструкції і обладнання МіГ-23 був досить аварійною машиною: у льотних випадках була втрачена досить значна частина парку. Невеликим виявився і ресурс планеру, через що до 2001 року літаки були зняті з озброєння у більшості країн.
ВПС України отримали після розпаду СРСР приблизно 180 винищувачів моделей МіГ-23МЛ/МЛД та УМ. Використовувалися в основному у ППО, і були зняті з озброєння у 2001 році.
Капітальний ремонт винищувачів МіГ-23 проводять в Україні на Львівському та Одеському авіаремонтних заводах.
