Портал працює у тестовому режимі
Опис
Учбово-тренувальний винищувач МіГ-15УТІ є одним із найстаріших експонатів Державного музею авіації. Назва цього літака має велике значення не лише для радянських льотчиків післявоєнного періоду, а й для їхніх колег у всьому світі, оскільки у 1950-х роках майже в кожному збройному конфлікті використовувалися винищувачі МіГ-15.
Цей винищувач відкрив еру реактивної авіації в СРСР, хоча й не був першим радянським реактивним літаком у хронологічному порядку. Проте він став однією з найпоширеніших бойових машин, яка отримала визнання серед пілотів та викликала побоювання у противників. За роки експлуатації МіГ-15 перетворився на символ радянської військово-повітряної могутності.
Розробка літака відбувалася у складний повоєнний період, коли авіаційна промисловість СРСР ще не мала достатнього досвіду створення літаків для високих дозвукових швидкостей, а також власних реактивних двигунів. Водночас загроза американських стратегічних бомбардувальників з ядерним озброєнням змушувала Радянський Союз терміново розробляти ефективні засоби протидії.
Перший політ прототипу МіГ-15 відбувся 30 грудня 1947 року. Літак відзначався високими льотними характеристиками: він був швидкісним, маневреним, простим у пілотуванні й обслуговуванні, мав потужне озброєння, а також відзначався міцністю та надійністю конструкції. МіГ-15 міг розвивати швидкість до 1050 км/год, досягати висоти 15 000 метрів, а його дальність польоту з підвісними паливними баками перевищувала 1500 км.
Основним призначенням МіГ-15 було знищення бомбардувальників, тому він оснащувався трьома гарматами: однією 37-мм гарматою Н-37 та двома 23-мм гарматами НР-23. Влучення одного або двох снарядів було достатнім для знищення ворожого винищувача, а навіть коротка черга могла завдати критичних пошкоджень великим чотиримоторним американським бомбардувальникам.
Серійне виробництво МіГ-15 розпочалося у 1948 році на трьох авіазаводах ще до завершення льотних випробувань. Після підтвердження бойових характеристик літака виробництво розширили на ще чотири авіапідприємства. Постачання винищувачів до військових частин розпочалося взимку 1949 року. У період з 1949 по 1959 рік у СРСР було виготовлено 13 131 літак МіГ-15. Ліцензійне виробництво здійснювали також у Чехословаччині (2012 бойових та 2013 навчально-тренувальних літаків під маркою S-102, S-103 і CS-108) та Польщі (1000 одиниць Lim-1 і Lim-2). Літак експортувався до країн Варшавського договору, Китаю, КНДР, Єгипту, Сирії, Куби та інших держав, у понад 50 країнах він перебував на озброєнні військово-повітряних сил.
Було розроблено кілька модифікацій МіГ-15, зокрема одномісні винищувачі МіГ-15 і МіГ-15біс (оснащений потужнішим двигуном ВК-1), винищувач супроводу МіГ-15Сбіс (з двома підвісними паливними баками об’ємом 600 л кожен), розвідувальний літак МіГ-15Рбіс та навчально-тренувальний варіант УТІ МіГ-15.
Винищувачі МіГ-15 брали активну участь у збройних конфліктах. Зокрема, їх поява у 1950 році в Північній Кореї стала несподіванкою для американських пілотів: радянський винищувач значно перевершував за характеристиками більшість ворожих літаків. Лише введення в експлуатацію F-86 Sabre змогло відновити баланс сил. За офіційними даними Центрального архіву Міністерства оборони РФ, радянські пілоти на МіГ-15 збили у Корейській війні 1097 літаків супротивника, втративши при цьому 335 власних машин.
У музеї представлено навчально-тренувальний варіант винищувача – УТІ МіГ-15. Із загальної кількості 3433 випущених одиниць 511 було збудовано в Україні у 1950-1954 роках на Харківському державному авіаційному виробничому об’єднанні. Протягом понад 25 років ці літаки використовувалися як основні навчально-бойові літаки радянських ВПС. Жоден льотчик-винищувач того періоду не обійшовся без підготовки на цьому літаку.
Навчально-тренувальний варіант відрізнявся від бойового наявністю другої кабіни, зменшеним запасом пального та спрощеним озброєнням: замість гармат він оснащувався одним великокаліберним кулеметом, призначеним для навчання стрільбі по повітряних і наземних цілях. УТІ МіГ-15 перебував на озброєнні військово-повітряних сил 31 держави.
Літак має суцільнометалевий монококовий фюзеляж округлої форми з гладкими обводами. Носова частина містить великий повітрозабірник для реактивного двигуна, що характерно для літаків того часу. Фюзеляж пофарбований у сріблястий (металевий) колір. Кабіна двомісна, закрита прозорим ліхтарем із жовтуватим відтінком. Ліхтар складається з передньої нерухомої частини та задньої відкидної секції. Крило має стрілоподібну форму, що покращує аеродинамічні характеристики на високих швидкостях. Крило оснащене механізацією – закрилками та елеронами. Вертикальний кіль має традиційну стрілоподібну форму. Горизонтальні стабілізатори також мають значну стріловидність. Триопорне шасі з носовою стійкою. На бортах літака нанесено червону зірку – стандартний розпізнавальний знак радянських ВПС. На носовій частині червоною фарбою нанесений бортовий номер "31".
