Портал працює у тестовому режимі
Опис
Винищувачі-бомбардувальники – це літаки підтримки наземних військ, створені в основному на базі винищувачів, і тому здатні не лише уражати наземні цілі, але й постояти за себе у повітряному бою.
З метою стандартизації систем озброєнь ОКБ ім. А.І. Мікояна запропонувало наприкінці 60-х років створити ударний літак на базі винищувача МіГ-23. Перший виліт дослідного зразка, що отримав назву МіГ-23Б, відбувся 18 лютого 1971 року. А вже з 1972-го розпочалося їх серійне виробництво. Проте через брак двигунів воно було досить обмеженим – лише 24 машини.
Велика серія розпочалася лише наступного року, з нової моделі МіГ-23БН. Вона отримала новий двигун Р-29Б-300 тягою 11 500 кгс, базова модель якого використовувалась на винищувачі МіГ-23М.
Проте ударний варіант значно відрізнявся від останнього. Для покращення огляду вперед-униз на ньому була змінена форма носової частини. Замість РЛС та тепловізора до складу прицільної системи включили лазерний приціл та допплерівський вимірювач швидкості і зносу. Перший забезпечував наведення керованих (високоточних) бомб та ракет і вимірювання дальності до цілі, другий – більшу точність при використанні звичайних боєприпасів (бомб та РБК). Значно зросла (до 3000 кг) також максимальна вага підвісного озброєння, а її номенклатура включала широкий спектр звичайних та керованих бомб та РБК, НАР, КР "повітря-земля" малої дальності, контейнерів з гарматами тощо. Підвищену "живучість" у зоні активної ППО забезпечували додаткове бронювання кабіни, системи попередження про опромінювання ворожою РЛС, станції радіоперешкод та засоби відстрілу антиракетних "пасток". У повітряному бою винищувач-бомбардувальник міг використати дві КР „повітря-повітря” малої дальності Р-3С та 23-мм спарену гармату ГШ-23Л.
У 1973-85 рр. було побудовано понад 500 МіГ-23БН, що широко використовувалися у ВПС СРСР та експортувались до багатьох країн. МіГи-23БН стояли на озброєнні ВПС Болгарії, НДР, ЧССР/ЧР, Куби, Алжиру, Анголи, Афганістану, Єгипту, Ефіопії, Іраку, Ємену, Лівії, Сирії та Судану.
17 листопада 1972 року вперше піднялася у повітря, а з 1973 року пішла у серійне виробництво вдосконалена модель МіГ-23БМ. Зовні вона відрізнялася нерегульованими забірниками повітря до двигуна та значно більш потужною „револьверною” шестиствольною 30-мм гарматою ГШ-6-30, що мала темп стрільби 5000 снарядів за хвилину. Її снаряди згори могли уражати будь-які бойові машини піхоти з усіх ракурсів, а снаряди зі збідненим ураном – навіть танки (у верхню частину).
Новий винищувач-бомбардувальник мав підвищене до 4 000 кг бойове навантаження, більше вузлів його підвісу та значно досконалішу прицільно-навігаційну систему на базі цифрової (а не аналогової, як у попередників) обчислювальної машини. До 1977 року було випущено 360 МіГ-23БМ, що з 1980 року отримали новий індекс – МіГ-27. Базова модель стояла на озброєнні лише ВПС СРСР, а після його розпаду залишилась лише у Росії та Казахстані. Були остаточно списані у 1997 році. ВПС України мали кілька десятків машин моделі МіГ-27БМД, що знаходились на базі збереження. Обтічний і витягнутий фюзеляж літака має трохи сплющену з боків форму, а в передній частині розташована кабіна пілота з великим оглядовим склом і округлим ліхтарем. Ніс літака загострений. Особливістю конструкції є змінна геометрія крила, яке може змінювати кут стріловидності залежно від умов польоту: у складеному назад положенні літак розвиває більшу швидкість, а в розгорнутому підвищується його маневреність. Шасі триопорне, з переднім колесом і двома основними стійками під крилом, які у зібраному стані ховаються у відсіки фюзеляжу. Підкрильні пілони призначені для підвішування ракет, авіабомб та інших засобів ураження. Камуфляж літака поєднує зелені, коричневі і жовті відтінки. На носі білим кольором із червоною окантовкою нанесено бортовий номер "05". На поверхні корпусу помітні сліди зносу та корозії.
